Санич – власник невеликого господарства. Має 200 кіз, з яких 60 дійних. Вони дають молоко, з якого Санич робить крафтовий сир. Коли дізнався про нього, вирішив познайомитися з ним особисто та побачити його господарство на власні очі. З'ясувалося, що він і досі не зареєстрований, як фермер, а його продукція не сертифікована. Так у мене виникла ідея започаткувати школу фермерства.
Олександр Кононов родом із Северодонецька. Коли місто ще було окупованим, він потайки возив молоко та сир на українські блокпости. Коли вчергове віз гостинець солдатам, потрапив у полон до бойовиків. Три місяці піддавався тортурам та був у розстрільному списку. Коли ж його нарешті звільнили, повернувся додому, забрав своїх п’ять кіз і поїхав на Житомирщину. Тут поселився в закинутій хаті і почав все з нуля. Потроху відбудував маленьку домашню ферму. Сам він без ноги і без руки. Допомагає на господарстві 12 річний хлопець, який уже мріє стати ветеринаром, та ще декілька односельчан. Поки у його клієнтах переважно мешканці малолюдного села на Житомирщині. Але Санич мріє про вихід на ринки столиці щонайменше.
Що нам вдалося вже зробити? Перше – це отримати підтримку уряду у плануванні бюджету на 2017 рік. Прем’єр погодився з моєю пропозицією про виділення 1% від обсягу виробництва сільськогосподарської продукції на підтримку малого та середнього фермера. А це приблизно 5,5 мільярдів гривень. Друге – це реформа держпідтримки, якою ми передбачаємо створення комфортних умов для розвитку дрібних фермерських господарств та стимулювання виготовлення продукції з доданою вартістю. Тут нашими головними принципами мають стати адресність та прозорість. Я також працюю над тим, щоби забезпечити фермерам не лише державні програми та кредити, а й максимально залучити інвестора вкладати у вітчизняне мале господарство. І сьогодні після знайомства з Олександром я замислив ще один проект. Започаткувати школу «Як стати фермером». Це буде своєрідна майстерня фермерства, де консультуватимуть початківців найкращі спеціалісти галузі і не тільки.
Його сири не сертифіковані. І його господарство поки мало схоже на повноцінне виробництво. Нині є тисячі зареєстрованих фермерів. Але часто вони існують просто на папері. Часто я чую про те, що щось є неможливим. Так от. Неможливого не буває. І Санич яскравий тому приклад - людина, яка стільки пережила, не зламалася, а повірила у себе і свої сили.
Зараз наша першочергова задача допомогти йому стати офіційним фермером. Оскільки Олександр був у полоні, у нього немає документів і навіть статусу переселенця. Почнемо з допомоги зареєструватися. А далі подивимося, чи зможе Санич отримати державну допомогу. І чи зможе забезпечити робочі місця та сертифікувати свої сири. Саме його приклад міг би в майбутньому стати своєрідною покроковою методичкою з розвитку малого фермерства. Вірю, що це буде корисним для багатьох початківців. І, як я вже сказав, запрошую Санича до школи фермерів, яку ми незабаром започаткуємо.
ПС: Дорогою назад у столицю довго думав над історією успіху Санича. І згадав, як він у розмові кожні три речення говорив слово «мрію»: «Мрію збудувати велику ферму, мрію зробити ремонт в хаті, мрію купити нових кіз, мрію, щоб мій 12-річний помічник Санька став відомим на всю область ветеринаром, мрію, щоби в моєму нині вимираючому селі грали весілля та народжували дітей» Світ належить мрійникам! І тим, хто вірить, що мрії можна здійснити. Це і є рецепт. Рецепт успіху!
